Сьогодні виповнюється 31 рік з того часу, як в Україну прийшла чорнобильська біда. Мирний атом прокинувся о 01:24 далекого 1986 року. Саме тоді загинула перша людина, однак він продовжує забирати життя й досі.

З наслідками техногенної катастрофи боролися представники різних професій – пожежники, лікарі та багато інших. Осторонь біди не залишились і правоохоронці. Ризикуючи власним здоров’ям, боронили світ від чорнобильської біди понад двісті працівників міліції Тернопільщини, повідомляє ГУ НП в Тернопільській області.

– Обов’язок живих пам’ятати подвиг тих, хто ціною власного життя і здоров’я долучився до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, – зазначає ветеран ОВС, полковник міліції Михайло Прогній. – Нас з кожним роком залишається все менше.

Михайло Михайлович пригадує, як його молодого сержанта патрульно-постової служби в складі зведеного загону працівників міліції  у травні 1987-го відправили підтримувати правопорядок в зону відчуження.

– Їхав згідно наказу виконувати свій службовий обов’язок, – розповідає ветеран. – Ми, хоч і відчували небезпеку, однак не падали духом. Безперечно,  інформація про аварію на атомній електростанції все-ж поширилася чутками та різними страшними здогадами. Вирушаючи у складі зведеного міліцейського загону Тернопільської області з такими ж товаришами по роботі, я достеменно знав, куди саме прямую виконувати свій обов’язок.

На чорнобильській землі Михайло пробув три місяці. З засобів захисту від радіації їм видали лише пелюстковий респіратор, накопичувач радіації та дозиметр в нагрудній кишені польової форми.

 – Його дія – фіксувати дозу опромінення радіацією на момент її викиду, – каже Михайло Михайлович. – Ніхто його більше нам і не заміняв за всі дні служби в зоні відчуження.

Робочі будні видалися нелегкими. Разом з колегами довелося виконувати завдання щодо запобігання вивозу радіоактивних предметів, недопущення підпалів у селах, з яких відселили жителів, перевірки транспорту, який був залучений для доставки людей і техніки на атомну станцію. А ще – контролювали, аби люди не потрапили на заборонену територію.

 – Важко було спілкуватися зі старенькими жителями, які вперто поверталися у рідні, але вже опечатані домівки, – пригадує Михайло Стогній. – Вони відмовлялися переселятися та визнавати, що їх земля непридатна до життя. Стверджували, що хочуть померти у оселі, де народилися.

Не раз правоохоронцю з Тернопільщини доводилося затримувати правопорушників.

– Пам’ятаю, звільнився з нічного чергування на контрольно-пропускному пункті «Зелений мис». По радіостанції почув прохання про допомогу від колег. Міліціонери, які знаходилися на посту за 12 кілометрів від нас, натрапили на групу невідомих осіб, які безчинствували у спорожнілому селі. Разом з товаришем, який теж звільнився з нічного чергування, ми поспішили на допомогу колегам. На місці з’ясувалося, що зловмисників шестеро, а правоохоронців лише двоє, отож ми прибули саме вчасно. Хоч порушники й чинили фізичний опір, нам вдалося затримати їх й доправити в райвідділ. Ці чоловіки вирішили зрізати маковиння на залишених присадибних ділянках, не гребували також й майном, що люди залишили.

Таких мародерів було чимало, адже у поспіхом залишених оселях зберігалося багато майна, а на дорогах – покинутий транспорт.  У кюветах та на узбіччях дороги перед КПП правоохоронцям не раз доводилося спостерігати автомобілі швидкої допомоги,  «Волги», «Жигулі», яких не випустили в зв’язку з перевищенням граничної дози опромінення. Їх власники просто залишили, навіть не відігнавши до спеціально відведених місць. Однак зловмисників не хвилювала доза радіації. Безліч таких мисливців за радіаційним добром намагалося прорватися в зону відчуження за збагаченням.

 – Неспокійні були тих три місяці на посту, – зазначає ветеран. – Чи страшно було? Як кажуть, не боїться хіба нерозумний, бо не думає про наслідки. А чорнобильські наслідки привезли додому усі, хто там побував. Пригадую ті дні кожного квітня, але найболючіші вони, коли доводиться проводжати у вічність когось з колег. Он минулого Водохреща поховали ще одного з дев’яти колег, з яким їхали в Чорнобиль. Мало нас залишилося…

І хоча наслідки катастрофи дотепер пронизують душу й тіло, Михайло Прогній не перестав любити життя. Разом з дружиною виховав двох дітей, ще довго працював у міліції, отримав звання полковника та відзнаку Міністра МВС за сприяння в охороні громадського порядку. Якби важко не було, Михайло Михайлович завжди пам’ятав настанови матері: бути чесним, справедливим, людяним. Їх, вважає, слід дотримуватись кожному.

 – Прожитий день уже не повернеш, отож, щоб не довелося робити, куди б не закинула доля, потрібно пам’ятати про свій обов’язок перед оточуючими, стверджує ветеран. – Така наша професія – служити людям. Будь-де і за будь-яких обставин.

Спливатимуть роки, але в пам’яті кожного українця назавжди залишаться свіжим рубцем спогади про чорнобильський апокаліпсис тисячу дев’ятсот вісімдесят шостої  весни. Для когось вона стала останньою, для когось – перекреслила всі сподівання на щасливе майбуття, для когось навіки зруйнувала всі мрії. Але навіть чорнобильська земля повертається до життя всупереч похмурим пророцтвам, тож головне прийдешнім поколінням не повторити атомних помилок минулого.