Характерна для Поділля вишивка чорним, за легендою, з’явилася після того, як татаро-монголи знищували або забирали у полон українських чоловіків. На знак трауру жінки пообіцяли сто років вишивати сорочки чорними нитками. Цікаво, що у Борщівському районі вишивали рукави навіть чоловічих сорочок. Такого звичаю більше немає ніде в Україні.

Крайка складної роботи, вона ткана вручну. Серед теперішніх майстрів мало хто може виткати подібну.

Запаска вишита різноманітними візерунками, кожен з яких мав свою назву. Восьмипелюсткова квітка у квадраті – це сорочка, шита “кулями”. Якщо сорочка розшита дрібними зірочками – то кажуть, що сорочка шита “метеним”.

Герданами прикрашали волосся перед весіллям, вкладаючи кожну стрічку з бісеру окремо. Іноді доводилося прокидатися о 3 ночі, аби на ранок заплести нареченій голову. Стрічки на вінку, які мали закривати потилицю молодої, зазвичай купували. Вони були французькі і чеські, мануфактурного виробництва, ткані шовком. На Західному Поділлі їх вживали дуже широко, окрім цього регіону вони майже ніде не збереглися.

Колекціонер Ігор Перевертнюк