В інтерв’ю НОВій дружина загиблого КОРДівця з Тернопільщини розповіла про те, яким був її чоловік. 

“Віталій — із села Іква, я — з Великих Млинівців. У 2008 році ми одружилися, через півроку переїхали до Києва. Мешкали у гуртожитку, ледве виживали на мізерну зарплатню чоловіка. Через фінансові труднощі я на деякий час повернулася до Кременця, хотіла, щоб і чоловік залишив Київ, та він мріяв про кар’єру. Я мусила підтримати Віталія — повернулася до столиці. У нас є два синочки: Богданчикові — 8 років, Захарчику — 2. Рік тому ми купили квартиру, позичали гроші в кого тільки могли, ще досі маємо чимало боргів, – розповідає пані Наталя. – Він жив роботою. Я часто відмовляла його від праці в правоохоронних органах, розуміла, наскільки це небезпечно. За іронією долі перше місце його роботи — дільничний у Княжичах. Потім працював в управлінні боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, опісля перевівся у спецпідрозділ «Сокіл». Після переатестації його відібрали до КОРДу. Пройшов спеціальне навчання, так званий курс виживання — сумнівів у його компетентності та професіоналізмі немає”.

За словами жінки, Віталій мріяв про здорову, щасливу сім’ю, хороші стосунки з рідними, близькими, знайомими.

“Хотів добре виховати дітей, допомагати батькам. Улюблена робота у нього була, мріяв про кар’єрний ріст. Віталій був надзвичайно цілеспрямований. Нам його завжди не вистачатиме…” – додає вона.