Андрій Михайлович Юркевич (псевдо «Грізлі»; 18 квітня 1982 с. Білозірка Лановецького району Тернопільської області — 5 вересня 2014, м. Металіст Луганської області) — український військовик, командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» МО України.

Навчався Андрій Юркевич у Тернопільській школі № 13, брав участь в усіх можливих змаганнях, конкурсах, квестах, КВН-ах. Працював у фірмі «Максимум» (Тернопіль).

Андрій Юркевич — боєць спортивного клубу «Характерник» (м. Тернопіль), громадський активіст, активний учасник подій на Майдані, зокрема під час протистояння 18-20 лютого 2014 року.

Після початку війни на сході України вступив до батальйону «Айдар» і у його складі брав участь у звільненні Луганщини, вів щоденник учасника війни у соціальній мережі.

Обставини загибелі:
Загинув у засідці терористів на ділянці дороги Щастя—Металіст, поблизу села Весела Гора[1]. 5 вересня, дві групи батальйону висунулися на блокпост на ділянці Металіст-Щастя в Луганській області. Через артобстріл території загону довелося відступити в лісосмугу, а потім машина з бійцями виїхала в бік Щастя.

У машині було 12 осіб першої групи Термінатора та 11 бійців — другої, під командуванням Андрія Юркевича. Проїхавши поворот на Кольорові піски, через 1-1,5 км вони під’їхали до блокпоста, на якому майорів український прапор. Термінатор, командир групи, вийшов з машини і підійшов до постового. На питання постового: «Хто такі?» відповів «Ми — Айдар». «Айдар!» крикнув постовий і одночасно весь блокпост відкрив вогонь по машині наших бійців. Кузов вибухнув і спалахнув через прострелений бензобак і боєприпаси, що здетонували. Багато бійців було поранено і отримали опіки. Вони втікали в зеленку і поле соняшників. Позаду лунали поодинокі постріли — звуки зачистки, очевидно, добивали поранених, які були на блокпост.

Один із наших поранених дістався до вояків 80-ї бригади і добровольців. Десантники кинулись на допомогу айдарівцям, влетіли на блокпост, вступили в бій. Підбили танк і БТР противника, зруйнували споруди блок-поста, проїхавши по ньому, і пішли далі в напрямку Щастя.

Творчість:
11 листопада 2014 року в державному архіві Тернопільської області відбулась презентація книги спогадів про Майдан і Революцію гідності Андрія Юркевича «Моя революція» (видавничий центр «Вектор», наклад п’ятдесят примірників). На презентації виступили директор ДАТО Юрій Гумен, дружина Андрія Христина, воїн АТО і побратим Валерій Чоботарь, директор школи № 13 Руслан Вавричук та батько Михайло.

17 квітня 2015 року в Тернопільському прес-клубі дружина Андрія Христина представила перевидання книги «Моя революція» (наклад — 2500 прим.).

Андрій закінчив писати оповідь за два тижні до того, як піти на схід добровольцем. Писав уночі, — «Мушу встигнути це зробити, інакше мене замучить совість». Він прагнув змін і хотів, щоби люди змінилися. Читаючи книгу дізнаєшся, які труднощі довелося долати молодим патріотам, з перших вуст дізнатися про бої на Інститутській, про те, як під прицілом снайпера рятували поранених побратимів та виносили тіла загиблих. Спогади Андрія Юркевича дають зрозуміти, що спонукало молодих людей не задумуючись, прямо з Майдану, йти на фронт захищати Батьківщину.

Вшанування:

Відкриття кутка пам’яті Андрія Юркевича у Тернопільській ЗОШ № 13
17 квітня 2015 року в Тернопільській ЗОШ № 13, де навчався Андрій Юркевич, відбувся вечір-реквієм та відкриття кутка пам’яті героя.

Кадри з похорону Андрія Юркевича стали початком документального фільму Леоніда Кантера та Івана Яснія «Добровольці Божої чоти».

5 вересня 2015 року на могилі Андрія Юркевича освятили пам’ятник.

Відзнаки:
орден «За мужність» ІІІ ступеня (2015, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України посмертно нагороджений.
«Почесний громадянин міста Тернополя» (2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, який виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
орден «Честь і слава» (2015, посмертно) — за мужність, самовідданість та зразкове виконання службового обов’язку, проявлені у боротьбі за Незалежність України під час проведення АТО на Сході України, нагороджений громадською волонтерською організацією «Спілька бійців та волонтерів АТО ”Сила України”».
Орден «Народний Герой України» (2016).

Федір Федорович Коломієць (позивний «Металург»; 9 квітня 1981, м. Алчевськ Луганської області — 5 вересня 2014, поблизу с. Весела Гора Слов’яносербського району Луганської області) — український військовик, боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

5 вересня російські диверсанти здійснили атаку із засідки на бійців 2-ї роти батальйону поблизу с. Весела Гора під Луганськом. Комбат розповів, що до колони вийшли люди з українським прапором, і коли машини зупинились, то по них відкрили вогонь із засідки з кулеметів. Потім добивали поранених пострілами.

У зв’язку зі ситуацією в рідному Алчевську близькі загиблого попросили поховати його в Західній Україні. Похований 12 вересня на Микулинецькому кладовищі в Тернополі поряд із бойовим побратимом Андрієм Юркевичем, який загинув у тому ж бою.

5 вересня 2015 року на могилі Федора Коломійця освятили пам’ятник.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Почесний громадянин міста Тернополя» (2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, який виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.