В Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулись науково-краєзнавчі читання «Славень України: автори, передумови творення, традиції виконання», присвячені 200 річчю від дня народження Михайла Вербицького та 150-ої річниці першого публічного виконання національного гімну України.

У читаннях взяли участь історики, музикознавці, краєзнавці, громадські діячі. Зокрема, Дарія Чубата – голова Тернопільського міського осередку товариства «Просвіта», Володимир Барна – поет, перекладач, Павло Сливка – історик, краєзнавець, Степан Костюк – директор обласного краєзнавчого музею, Богдан Савак – директор Денисівського краєзнавчого музею, Степан Бубернак – заслужений працівник культури, Василь Штокало – ст. викладач Львівської філії Київського національного університету культури і мистецтв, Олег Смоляк – доктор мистецтвознавства, професор Тернопільського НПУ ім. Володимира Гнатюка та інші.

2015-й – це рік, пов’язаний з іменем видатного українського композитора Михайла Вербицького. Цього року на державному рівні прийнято рішення відзначати його ювілеї. Хто ж він такий, автор українського гімну?

Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815 року в селі Яворнику Руському (за іншими даними – в селі Улючі Добромильського повіту) в Надсянщині в сім’ї пароха і бірчанського декана Михайла Вербицького. Доля не була до нього ласкавою, дитиною втратив батьків, пізніше – дружину і залишився з двома дітьми. Однак згодом повернулась до нього іншим обличчям. Після смерті батька його взяв на виховання батьків родич – перемишльський єпископ Іван Снігурський.

Музичну освіту Михайло Вербицький здобув у школі при перемишльському греко-католицькому катедральному соборі, співав у хорі при соборі. Будучи студентом богослов’я у Перемишлі, а згодом у Львові, Вербицький навчався у відомого віденського композитора і диригента Алоїза Нанке, а музичну композицію опановував під керівництвом композитора Франца Льоранца.

Михайло Вербицький – талановитий композитор, один з організаторів духовного і культурного життя в Галичині. Він єдиний композитор в Галичині, який у XIX ст. писав симфонічну музику, автор багатьох музичних творів на народні мелодії, полонезів, вальсів, збірника п’єс для гітари, увертюр до драматичних вистав, солоспівів і хорів. Особливе місце у творчості композитора займає духовна музика, що, за словами тогочасних музикантів, стала емблемою галицької духовності. Вербицький написав Службу Божу, «Єдиний Сину», «Отче наш», «Іже херувими», «Ангел вопіяше». Він автор 12 симфоній, музики до 20 драматичних вистав, найвидатніша з них – «Підгір’яни». Ця драма Івана Гушалевича завдяки пісням і хорам Вербицького мала великий успіх до кінця XIX століття. Першим у Західній Україні М. Вербицький поклав на музику «Заповіт» Тараса Шевченка, який був виконаний у 1868 році.

Та найбільшу популярність принесла М. Вербицькому героїчно-патетична музика до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» – спочатку для солоспіву, а згодом для хору й оркестру. Зупинимось на історії написання цього твору детальніше.

Слова майбутнього гімну «Ще не вмерла Україна» були написані в 1862 році Павлом Чубинським у Києві, але перше його виконання відбулось в Західній Україні. Ось як це було. Весною 1863 року, коли почались репресії на Великій Україні, багато діячів визвольного руху перебрались на Захід, серед них був український патріот, поляк за походженням Павлин Свєнціцький, який привозить до Львова вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Катехит Ю. Желехівський передає його отцеві Михайлу Вербицькому, вже відомому композиторові, що мав парафію в с. Млини біля Яворова. У цей час літератор Ксенофонт Климкович починає видавати журнал «Мета» у Львові, і в четвертому його номері за грудень 1863 р. (хоч журнал вийшов у світ у січні 1864 р.) вміщує добірку поезій Шевченка, яку відкриває вірш «Ще не вмерла Україна» – вважаючи, що це твір Тараса Шевченка.

М. Вербицький спочатку написав солоспів у супроводі гітари на вірш П. Чубинського, а пізніше переробив на змішаний хор. Перше виконання твору відбулось у Львові 20 грудня 1864 р., коли цей хоровий твір був вставлений у канву історичної п’єси «Запорожці», як пісня козаків «Ще не вмерло Запорожжя». Як пісня «Ще не вмерла Україна» була виконана 10 березня 1865 р. на першому в Галичині Шевченківському концерті у Перемишлі в музичній залі духовної семінарії. Музика пісні «Ще не вмерла Україна» вперше надрукована у пісенній збірці «Кобзар» 1885 року в Львові.

У Тернополі пісня «Ще не вмерла Україна» виконана вперше восени 1865 р. студентами на приватній квартирі в будинку на площі Яна Собеського біля Домініканського костьолу. Про це пише у своїх спогадах Олександр Барвінський.

Оцінюючи велике значення Вербицького, Тернопільська міська рада в 1990 році звернулась до його імені. За роки панування радянської системи Тернопіль втратив своє історичне обличчя, тому необхідно було повернути його. 10 квітня 1990 року сесія міськради доручила соціально-культурній комісії (пізніше – комісія з питань культури та національного відродження) вивчити ситуацію з назвами вулиць, площ, наочною агітацією тощо. Комісія, вивчивши дане питання, запропонувала процес перейменування вулиць та площ міста. Перейменування полягало у поверненні історичних назв та увіковіченні пам’яті видатних українців, борців за волю України на карті Тернополя. Тоді ж запропоновано одну із вулиць міста назвати іменем Михайла Вербицького. Щоб підкреслити єдність авторів гімну України «Ще не вмерла Україна», дві суміжні вулиці в районі парку Національного відродження назвали іменами творців національного гімну України Михайла Вербицького (колишня Конєва) і Павла Чубинського (колишня Кирпоноса).

Павло Сливка, історик, голова комісії з питань культури та національного відродження ТМР I-го демократичного скликання, спеціально для “Номер один“