Поет Богдан Боденчук працює вчителем. Свою творчу діяльність він розпочав в Тернополі у Літературній студії «87». Минулого року світ побачила його друга збірка віршів «Постіл», присвячена темі Майдану та війни.

Богдан Боденчук навчався у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка на філологічному факультеті. Свою творчу діяльність поет розпочав у Літературній студії «87».

«Тернопіль став моєю другою домівкою та початком моєї творчості. У нас сформувалося об’єднання – Літературна студія «87». Ми почали збиратися, писати вірші. Коли розумієш, що твої вірші подобаються людям і вони їх вимагають, тому їх пишеш», – каже Богдан Боденчук.

Розповідає, що його перша збірка «Море» була ліричною, про кохання, а коли в Україні розпочалася «Революція гідності» – почав писати про війну:

«В мене є написаний вірш «Січень», написаний на Майдані та присвячений цим подіям. Насправді, мав би бути заголовок «Лютий», бо тоді стріляли. Я його так назвав, бо я пишу про те, що побачив, проходить деякий час і я переосмислюю це по-своєму. Важко писати, бо боїшся збрехати. Хочеться бути щирим, і щоб це дійшло до багатьох людей. Основне – це бути правдивим і писати дійсно про те, що відбувається. Приїжджають друзі зі Сходу і розповідають історії про те, як виходили з Іловайська. Деякі наші телеканали не говорять правду. А ти це все в собі накопичуєш, зриваєшся і починаєш писати».

У цій збірці автор вживає багато воєнних термінів та слів. Говорить,  що у таких умовах важко не писати про війну: «Далі почалася війна, знову з’явилися нові рядки. Ти не можеш мовчати і стриматись, щоб не написати вірш. Тому збірка «Постріл» – це багато слів про війну».

Богдан Боденчук зараз не пише вірші про кохання. Говорить, що важко писати такі вірші, коли друзі та знайомі воюють: «Зараз я взагалі перестав писати, адже занадто багато писати про кохання не можеш, коли твої однокласники та друзі зараз сидять в окопах, стріляють. Тому зараз у мене період мовчання».

Поет говорить, що зараз люди втомились від війни і менше допомагають воїнам, але забувати про них не можна: «Люди втомилися від війни. Раніше у людей було почуття патріотизму, воно й зараз є. Але люди раніше більше жертвували для АТО речей і коштів. Прикро, що тримає війна, але таке відчуття, що її і немає. Все спокійно, люди ходять у заклади і п’ють пиво, розважаються –це правильно, життя має тривати далі. Але не можна забувати про хлопців, які воюють на Сході, ми маємо їм допомагати».

Юля Швець