Одні кажуть, що явище «АТОшне волонтерство» помре до місяця. Інші припускають, – що до кінця серпня його вже не буде. Треті обіцяють у разі потреби відновити його на повну потужність протягом 24 годин. Однак всі констатують: склади порожні, допомагати армії у Тернополі вже нікому. Немає ні фінансових, ні людських ресурсів, пише “20 хвилин“.

Волонтери кажуть, що старались, як могли. Міняли формат допомоги і підхід. Придумували акції та намагались самотужки заробити гроші. Всі доступні методи вже випробувані. Тим паче, що тепер бійці – принаймні одягом і харчами – більш-менш забезпечені.

Бійці, які зараз перебувають у зоні АТО, і з якими нам вдалось поспілкуватись, своїх справжніх даних для газети називати не хочуть, однак підтвердили: харчі і одяг є. І якщо виникають якісь проблеми – намагаються вирішити їх самотужки. Чого хочуть від волонтерів – це дороговартісних транспорту, техніки. Хоча розуміють, що люди вже втомились допомагати.

– Дуже не хочеться, щоб так було, але рух під умовною назвою «АТОшне волонтерство» затихає, – каже відомий волонтер «Самооборони майдану Тернопільщини» Лілія Мусіхіна. – Це природно. Є певна межа людського ресурсу. Якщо, скажімо, я й далі на повну силу буду бігти, як загнаний кінь, просто впаду.

У волонтерів масово почали «вилазити» проблеми зі здоров’ям, на які раніше просто не звертали уваги. Бо, кажуть, було не до того.

– Нічого дивного, бо за три роки ми забули що є людьми, натомість були просто автоматами для виконання певної роботи, – каже Лілія Мусіхіна. – Тим паче, що змінилось і ставлення до волонтерів – на нас дивляться, як на вічних жебраків. На жаль, між нами було і досі є чимало шахраїв, які називали себе «волонтерами».

Армії досі потрібна народна підтримка, констатують волонтери «Самооборони майдану Тернопільщини». Однак кажуть – просто не мають морального права брати гроші з бабусь, які віддавали останнє. Тому й намагались заробляти гроші власними силами.

– Заробляли, як могли, – пригадує Лілія Мусіхіна. – Спочатку, як і всі, збирали продукти, шили форми, труси, в’язали шкарпетки і шапки. Потім почали самі заробляти гроші, шукали шляхи, вишивали рушники і картини, пекли пряники, готували і пакували чаї. Крутились, як білки в колесі. Останній раз спекли 4 тисячі пряників. Розписали півтори тисячі писанок – вручну, і кожна була високохудожньою річчю. Словом, поставили свої навички і вміння на службу народу. Це було правильним.

Якщо порівняти «рух» на складі Самооборони два роки тому і тепер – тоді цілодобово двері не закривались. Тепер все затихло.

– На сьогодні на складі є з наших виробів ящиків 10 чаю, один ящик ліків, який сьогодні-завтра поїде в госпіталь, і 20-30 картин, – перелічила Лілія Мусіхіна. – Це мізер, практично нічого…

Щодо потреб бійців, волонтерам відомо про ліки і медичні матеріали, полегшені моделі берців. Часто за допомогою до тернопільських волонтерів звертаються госпіталі.

– Хочеться, щоб люди не забували про жертв війни, про вдів, сиріт і тих вояків, в кого війна відібрала здоров’я, – каже Лілія Мусіхіна. – Якщо люди почнуть про це забувати – ми не нація. І взагалі не маємо право на існування.

Волонтер Логістичного центру допомоги АТО Тарас Герман менш оптимістичний в прогнозах діяльності волонтерських складів.

– Зараз вигрібаємо мізер, який залишився, розподіляємо залишки, зробимо останню акцію до Дня міста, привітаємо з днем народження нашу 44 бригаду – і все, – каже Тарас Герман. – Півтора року все працює на власній ініціативі волонтерів. Маємо лише те, що заробимо.

Все, що є зараз на складі Логістичного центру, й залишками назвати важко. Скажімо, з одягу – одні штани від форми.

– Може, є логіка в тому, що треба переростати на інший рівень, – каже волонтер. – Але ми не можемо працювати вічно. За формою і взуттям ніхто не приходить. Приходять з груповими заявками, щодо ремонту техніки, обладнання – дорогих речей колективного – бригадного користування.

Тому волонтери наразі цим і займаються: шукають, заробляють, ремонтують. Допомагають з документами та зв’язками соціального плану: підказати, скерувати, посприяти з оформленням документів. Особливо, бійцям з районів.

– Знаємо від бійців, що є потреби, як і раніше, в тих же генераторах, – каже Тарас Герман. – Частково хлопці дають свої гроші, частину ми додаємо. Більше за допомогою звертаються добровольчі батальйони.

Склад допомоги АТО, що на вул. Дністрянського, 10, – «законсервований». Про це повідомив його керівник Тарас Білан.

– Станом на сьогодні метал та обладнання є, а також станки ДШК та відповідні запчастини, – каже Тарас Білан. – Є близько 30 буржуйок, але за ними ніхто не звертається. Як просять, ми кажемо, аби надіслали відношення від військової частини – одразу пропадають.

Основним напрямком роботи складу наразі є контроль за якістю використання ресурсів, які надходять рядовим бійцям. Скажімо, хтось з бійців дзвонить і просить надати форму. Волонтери натомість просять контакти старшини, бо, кажуть, їм відомо, що держава забезпечує і форма в наявності є.

– Просто є люди, які досі намагаються заробити на цьому, – каже Тарас Білан. – Лиш тільки просиш контакти старшини – питання знімається само собою.

Якщо буде потреба, склад готовий відновити свою роботу протягом 24 годин, стверджує Тарас Білан. Знову збиратимуть продукти й одяг та відправлятимуть за призначеннями, виготовляти військове обладнання та плести сітки.

– Зараз, як на мене, головною роботою для волонтерів має бути вивчення «недобитків партії регіонів», які, скажімо, вже порізали оборонний завод «Сатурн» і тепер намагаються добити ще й оборонний завод «Промінь», – переконаний Тарас Білан.

Харчуванням військові забезпечені, одяг мають. Волонтерський рух, кажуть активісти, не пропав. Він діє, але в іншому форматі. Як самі гірко жартують – «пішов в підпілля» і перебуває в стані ручної гранати, яка затиснута рукою. При потребі, переконують, волонтери знову запрацюють на повну силу.