Про водія таксі, який нахамив та довів до сліз розповіла тернополянка Світлана Стойко. Дівчина каже, що хоче попередити інших жителів міста і просить не боятись розповідати про подібні випадки, – пише ДОБА.
— Я викликала таксі фірми “Таксі Тернопіль”, номер шашки 502. На прохання під’їхати до того місця, куди я викликала машину, у відповідь змушена була прийняти порцію грубості і приниження, особливо, коли сказала, що я його клієнт, і він мені ласку не зробив, коли приїхав за викликом. В результаті у мене зіпсований урок, на який я приїхала в сльозах, і нервовий зрив. Вважаю, що ніхто не повинен звикати до грубого відношення, особливо коли ми будуємо європейську державу і повинні мати правильну громадянську позицію, — зазначила дівчина.
Світлана каже, що вже зверталась у службу таксі зі скаргою. Там дівчині відповіли, що директор проведе бесіду із таксистом-грубіяном.
— Я вже багато років працюю та навчаюсь у Польщі. Коли приїжджаю додому, в Україну, в Тернопіль, мене вражає низький рівень культури середньостатистичного громадянина. Куди б я не пішла: в магазин, на базар, в якийсь заклад чи викликаючи таксі, звідусіль я зустрічаюся з лавиною негативу та хамства. Що мене вражає ще більше, що ми до цього звикли, для нас це “нормально”.Мені здається, що у наших людей скривлене поняття людської гідності, воно атрофоване. Чому це має бути нормально, коли мені хамлять, підвищують голос, кричать, чи зневажливо відносяться? Це болюче для мене питання стає ще вразливішим, коли я розумію, яка я беззахисна та незахищена у своїй державі. Я не чоловік, не молодий хлопець, який може дати відповідь. Моя мотивація не лише в тому, щоб “присадити” саме цього водія, але щоб дати людям зрозуміти, що ми не повинні миритися з тим, щоб нас змішували з болотом низькокультурні, вульгарні фаміль’ярні та фривольні люди, — наголосила Світлана.


Авторці (С.С.) лише “здається, що у наших людей скривлене поняття людської гідності, воно атрофоване”.
В дійсності ж, це почуття – людської гідності – в переважної більшості населення (обивателів з містечково-провінційною “хвілозопією”) просто відсутнє, як щось зайве, без чого можна прожити. Захланність, жлобство, агресивний рагулізм, гламур-мурність, так звана продвинутість та успішність БУДЬ-ЯКИМ способом і за БУДЬ-ЧИЙ рахунок, а також непропорційні з життєвим досвідом амбіції – це щось на зразок “modus vivendi” постсовкового жителя (все ще НЕгромадянина) нашої країни, який нічого спільного з життям громадянина цивілізованої європейської країни НЕ-МА-Є.
Достатньо прочитати хоча б “Пацики” Анат.Дністрового і можна зрозуміти, звідки оце “явище” (“пацикізм”) прийшло в наше сьогодення. Дехто, щоправда, пам*ятає їх з власного життєвого – “нелітературного” – досвіду… 🙁