Перший день після Старого Нового року Церква вшановує пам’ять одного з найбільших і найвизначніших отців, учителів віри і монаших законодавців, святого Отця нашого Василія Великого. Він був архиєпископом Кесарії Каппадокійської у Малій Азії в 329-379 роках.

Василія Великого згадують як незвичну, світлу і величну особу, яка гідна подиву: «Він був не лише аристократом за походженням, а й аристократом духу, характеру, науки і святості. Печать його глибокої віри, геройської любові до Бога і ближнього, науки і святості спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу», – зазначив дослідник українських звичаїв і традицій отець Юліан Катрій.

Першою знаменною рисою святого Василія як архипастиря була безстрашність у визнаванні й обороні святої віри, адже в його часах єретики люто переслідували правдивих прихильників Христа.

Другою рисою, яка випливала з великої віри, називають жертовну любов до Бога і ближнього. Жертва – це мова любові, яка у святого Василія була дуже сильною. Він завжди був готовий допомогти приятелям і ворогам, був чуйним і щирим.

У святого Василія монаше життя має за ціль спасіння не лише особисте, а й ближніх. Своїми правилами він ставить спільні основи життя у монастирі. Найкращу похвалу йому висловив Митрополит Андрей Шептицький: «На його правилах образувалися святі нашого (Василіянського) Чину. Вони були школою для цілого ряду всіх тих, що їх перечислити не можна…».

Соломія Кручова