Ексклюзивне інтерв’ю з новообраним ректором ТНПУ ім. В.Гнатюка Богданом Буяком, записане ще в 2013 року, коли він був проректором з наукової роботи та міжнародного співробітництва:

– Богдане Богдановичу, що вам найбільше запам’яталося зі студентських років? 

Перш за все, це моя група. У студентські роки у мене з’явилося багато друзів, з багатьма з них дружу і сьогодні. Це моє найголовніше надбання. Також це знання, навички і вміння, які вдалося здобути в університеті. Вони допомагають мені у щоденній роботі. Так вийшло, що місце мого навчання стало ще й місцем моєї роботи. Утворився такий своєрідний місточок між навчанням і роботою, і я дуже радий цьому.

– Ви б хотіли бути сучасним студентом? 

В часи мого студентства важче було вчитися, було менше доступу до інформації, до ксероксів та іншої комп’ютерної техніки. Я вчився на історичному факультеті, і прочитати якісь нові підручники з історії на початку 90-х років було великим щастям. Для цього ми навіть в чергу ставали. Але ми боролися за виживання, і це нам пригодилося в житті. Сьогодні полегшенням для студентів є Інтернет, де можна знайти багато корисного. Але тоді, коли я був студентом, набагато цікавіше проходило громадське життя студентів, позааудиторна робота.

– З якими проблемами найчастіше стикається студент педагогічного університету, який хоче пов’язати своє майбутнє з науковою діяльністю? 

Перша проблема – то бажання. Якщо воно є, то можна подолати будь-які перепони. Сьогодні, незважаючи на те, що студент може бути науковцем в певній галузі – хімії, історії, біології, йому ще потрібно вчитися грамотного діловодства, адже треба вміти презентувати свої наукові доробки. З цим наші студенти найчастіше стикаються.

– Бути науковцем в Україні – це престижно? 

Не можу відповісти однозначно. Якщо проводяться ті наукові дослідження, які є необхідні, то це престижно. Але інколи сьогодні підмінюють поняття науки справжньої з «байками» написання. Переписування, плагіат, запозичення і т.д. Це – не наука, це непрестижно. І такі речі нівелюють справжню науку.

– Що вважаєте найбільшим досягненням в своєму житті? 

Мабуть, велике щастя працювати в цьому колективі, де я сформувався і здобув те, що маю зараз.

– Яких принципів дотримуєтеся у своїй роботі? 

Найперше, то стараюся ставитися до людей так, як би хотів, щоб відносилися до мене. Ніколи не дозволяю собі виділятися і підноситися, користуватися службовим становищем. Посади людині даються як випробування. А хто його не витримує, той втрачає людське обличчя. Я стараюся, як на іспиті, витримати те випробування, яке призначені мені долею.

Спілкувалася Світлана Чихарівська