На своїй сторінці у Фейсбуці хлопці поділилися враженнями від подорожі, а також подякували усім небайдужим людям, які зустрічалися на їхньому шляху.

Нагадаємо, наш земляк, мандрівник з Іван Онисько зі своїм товаришем Юрієм Реглісом без грошей, без речей ще й босі мандрували з Ужгорода до Харкова. Реалізувати задумане молоді люди запланували за три місяці, пройшовши 2080 км. 

Сьогодні їхній останній 98 день мандрівки.

“День 98
Пісочин – Харків, 23 км
Був початок, тепер маємо кінець

– Доброго ранку, братчику Юрчику! Привіт, Ядвіго! Здоров, Боса! Сьогодні будемо в Харкові.

Yurii Reglis, ми пройшли від Ужгорода сюди! Сьогодні зайдемо в Харків. Ми це зробили. В нас усе вийшло. У сотень людей в десяти областях з’являлось бажання нам допомогти і підтримати #PROSTOBOSO. Дякуємо вам, прекрасні українці! Цікава річ, що в цій подорожі нам допомагали тільки українці. Мені від цього усвідомлення чомусь дуже приємно. Хоча й зовсім не дивно. Адже, ми подорожуємо в Україні! Коли я подорожував у інших країнах, знав, що десь там повно класних людей. А от щодо українців можна було тільки здогадуватись.

Я дуже радий, що дізнався про Туристичний проект «Вишиваний Шлях» . Дякую, Anatoliy Tsyrkun та Kate Ganus за таку прекрасну стежину довжиною в 2000 км. Саме після того, як я дізнався про #вишиваний_шлях, з’явилось нестримне бажання пізнати рідну країну та земляків. Зразу ж захотілось поділитись захватом з Юрком і запропонувати здійснити мандрівку разом. Хотілось чогось особливого, якоїсь такої подорожі, якої ще ніколи не мав раніше. Після релаксу в південно-східній Азії в тілі накопичилась туга за фізичним навантаженням. То запропонував Юрку пробігти у взутті всю відстань) З рюкзаком бігти занадто складно, тому була ідея робити це без речей. А щоб не доводилось нудьгувати, чому б не зробити це ще й без грошей. Дуже класно, що Юрко не погодився так подорожувати. Дуже класно, що 4 дні роздумував у повному мовчанні і тоді в його світлу голову прийшла ідея йти босоніж. Ідея, яка не має в собі раціонального пояснення чи признаків здорового глузду. Надворі 21-е століття. Люди вже давно забули про босі п’яти. Таке хіба ще існує в книгах, спогадах про дитинство в селі чи фільмах про давнину. І чим дивніше вся ця комбінація аспектів подорожі виглядала, тим більше ентузіазму та захвату це втілити. Я на той час був в Узбекистані, а Юрко в Хорватії. Вирішили, що як тільки обоє повернемось в Україну, зразу ж візьмемось за реалізацію шаленства.

Так і зробили. Я приїхав з Азії в червні. Юрко дочекався вильоту збірної України з Франції додому й повернувся в липні. 4 липня зустрілись у Києві, а 8 липня вже були босі, без речей та без грошей в центрі Ужгорода.

Дякуємо Iulia Fedorovych та Ярина Саєнко (Yaryna Sayenko) за прекрасне лого, яке дівчата створили якраз на початок подорожі. Дякуємо нашим матерям за материнську любов та підтримку: Юрина мама презентувала нам вишиванки, моя – капелюхи.

Дякуємо всім тим людям, які приєднувались до нас протягом подорожі. А це кілька десятків кльових романтиків та відчайдухів) Україно, ми закохуємось в тебе все більше й більше! Дякуємо сотням людей, які вболівали, підтримували, лайкали та репостили за вашу активність в інтернеті, яка суттєво підбадьорювала рухатись далі.

Такий от вступ. День почався дуже сумбурно. В хаті Тані та Андрія стало дуже гамірно. Крім трьох мандрівників з собакою тепер тут бігали туди сюди шестеро журналістів з трьома камерами. Часто повторювали одні й ті самі дії на камери в різний час. Тому, коли пішли чистити зуби, я запросив зразу всіх операторів у ванну, аби чистити зуби лише один раз))) Дякуємо Тані та Андрію за терпіння, розуміння та гостинність. Андрій, як і проанонсував вчора був весь час босий аж до моменту прощання з нами.

До знаку Харків йти недалеко – 2-3 км. З погодою дуже пощастило. Сьогодні, мабуть, перший день за останні тижні, коли сяє сонечко. Від цього створюється ілюзія, що надворі не холодно. Біля знаку вже чекала Rybka Olena, яка дуже багато допомагала нам із контактами та подіями на Слобожанщині, та Sergey Rostovtsev, який запросив переночувати у своїй квартирі. Крім того, перетин межі міста зафіксували кілька журналістів. Підійшла моя сестричка Anna Onysko з неймовірними смаколиками, якими підкріпились і босі, і взуті.

За кілометр до фінішу стався найстрьомніший для мене епізод нашої подорожі. На перехресті в очікуванні зеленого світла світлофора підходить до мене парубок. Наближається на відстань 5 сантиметрів від обличчі і запитує:
– У тебя все нормально с головой?
Я радий, що не розгубився, відповів йому:
– Да!
Зразу повернувся в іншу сторону і пішов від агресивного добродія. Добродієм він може бути. Може, навіть з добрими намірами таке запитував. Може, він звернув увагу на мій дирявий солом’яний капелюх і подумав, що так може бути холодно і що варто вже одягати якусь шапку. Мене ж злякала така невелика відстань між нами і я так і не взнав, що ж насправді змотивувало його на комунікацію зі мною.

Крокуємо до фінальної точки в навігаторі маршруту «Вишиваний Шлях». Зовсім поряд прес-центр «Накипело», в якому замість прес-конференції в нас чомусь відбулось інтерв’ю зняте на камеру. Зате там було дуже тепло. Нам дуже пощастило, бо саме сьогодні в Харкові ввімкнули опалення.

Багато класного і цікавого про Харків і про все на світі дізнались від Olena Rozskazova, яка нами дуже приємно опікувалась, пригостила улюбленою кавою в улюбленому місці, показала улюблені графіті.

Нас пригостили обідом, після якого Юрко з Босою пішов відпочивати на квартиру, а ми з Ядвіга Карма подались на події «Галіція:культ». Коли підійшли до Тарас Прохасько/Taras Prochaśko і привітались, він зміряв оком і запитав, чи то ми ті самі, які пішки пройшли всю Україну. Якось було дуже приємно моєму его, що навіть Прохасько про нас знає. Друга частина вечора була зроблена публічним інтерв’ю з Андруховичем.

1981 км. 98 днів. Це сталось!!!!!” написали хлопці.

Сьоьогодні ж у  Харківському літературному музеї відбулася зустріч у затишному просторі експозиції “Мандрівка за щастям” #prostoboso – не дай себе взути! Де мардрівники дідилися враженнями та розповідали про історію виникнення проекту.