На Тернопільщині мешкає одна з найстарших українок — Марія Олексіївна Войнарська. Вона  народилася 26 вересня 1912 року в с. Нижчі Луб’янки, з 1955 року мешкає в Збаражі. Нині за довгожителькою доглядає син Володимир Іванович. Її донька Ольга померла у 44-річному віці. Двадцять років тому Марія Олексіївна поховала чоловіка. До оселі старенької навідуються троє онуків, четверо правнуків та п’ятеро праправнуків.

Секрети довголіття наших краян досліджували журналісти “НОВОЇ“.

— Маємо клопіт кілька днів — мама впала у хаті, побилася, до неї приходить лікар. Це вже третій раз така неприємність, та що казати, роки дають своє, ноги не слухаються, — каже Володимир Іванович. — Прошу маму, щоб берегла себе, нічого не робила, але ж вона не може всидіти на місці, паличку в руки і порається по хаті. Ще рік тому могла начистити картоплі, щось приготувати, прибрати, а нині їй вже важче. У неї ще чудова пам’ять, світлий розум, майже стопроцентний зір, тільки трохи недочуває. Секрет її довголіття — посильна праця та постійний рух, а ще гени — її мати, а моя бабуся, прожила 94 роки. Марія Олексіївна все життя була домогосподаркою, ставила на ноги дітей, допомагала онукам, обробляла городи, тягнула господарку. Батько був на війні, повернувся поранений, потім працював у Збаражі в сільгосптехніці. Мати поховала чоловіка, доньку — це було найважче в її житті. Але як би не було тяжко, ніколи не нарікала, не скаржилася, донині залишається оптимісткою. Часом каже, що не варто так довго жити, бо з віком всі болячки вилазять, але навіть у 105 радіє життю! Онукам та правнукам дає науку, як сприймати труднощі. Нинішня молодь має величезні запити, а Марія Олексіївна радить, без чого можна обійтися, а що взагалі не потрібне. Приїдуть рідні до нас, привезуть гостинців, та мати більше радіє їх присутності. Їхні любов і повага тримають її на світі!