Творча зустріч із українською письменницею та перекладачкою Надійкою Гербіш відбулась у літературно-мистецькій вітальні Тернопільської обласної бібліотеки для молоді.

Як розповіла Надійка Гербіш, аби прийти в літературу потрібно багато часу, багато списаних сторінок, і багато вигаданих сюжетів, – розповідає Сорока.

 – Багато чого минуло між часом, коли мені тільки хотілось писати, й тим, коли була видана перша книжка. Я завжди знала, що хочу писати. Колись я перекладала книги. Доводилось перекладати і те, що подобається, і те, що не подобається. Ринок нашої літератури ще 10 років тому був досить специфічним. Видавці могли видавати лише те, що люди купували. Переклади – моя перша сходинка до літератури, – розповіла письменниця.

Надійка Гербіш додала, що любов до перекладацької діяльності її передала мама, адже вона – викладач англійської мови в університеті. Завдяки матері Надійка часто спілкувалась з іноземними студентами.

– У нашому домі завжди було багато книг. Я пригадую, що колись мій дідусь спалював величезну гору книжок, бо окрім тих видань, які він хотів купувати, були й ті, які його змушували купувати через те, що вони з бабусею були вчителями. Як тільки настала незалежність, він почав усі ті книги спалювати. В дитинстві мені читали багато книг і саме це сприяло тому, що я захотіла відтворювати слова, читати їх та відчувати, – поділилась Надійка Гербіш.

За словами письменниці, теми для написання творів приходять залежно від ситуації та від того, над чим автор працює в конкретний період часу.

– Серія книг «Теплі історії» з’явилась після того, як я перекладала книгу мемуарів Джорджа Буша. Це був дуже складний текст і йдеться не про складність мови, а про складність тем. Коли я у них заглибилась, то мені захотілось протиставити щось тому страшному світу, описаному у творах Буша. Так я й створила щось тепле та світле, – пояснила Надійка.

Серія книг «Теплі історії» упродовж 18-ти місяців перебувала то на першому, то на другому місці серед лідерів продажу у книгарні «Є».

– Усе, що пишу, я пропускаю крізь себе, як через м’ясорубку. Воно, звісно, подрібнюється. Мені раніше здавалось, що словами можна передати все, але чим більше я пишу, тим більше розумію, скільки є того, що не можна передати нічим. Це можна тільки пережити, відбути та відчути. Тільки хочеш про це написати, але розумієш, що це лише вершина айсбергу. Книжка – це не просто сторінки у палітурці, а спілкування з читачем. Людина, яка читає мої твори, буде відчувати те, що твориться у моєму серці серці, – поділилась Надійка Гербіш.