— Чекаємо на висновки експертиз, щоб дізнатися, що саме спричинило непоправне… — зітхає син загиблої Назар. — Батько не пам’ятає обставин і моменту зіткнення, каже, що бачив фуру, а як опинився на зустрічній, не знає. Це були лічені секунди… Увесь удар прийняла на себе мама — сиділа поруч із водієм. Точно знаємо, що батько не обганяв у той момент інше авто, не поспішав, бо ще було багато часу до поселення в санаторії. Вони виїхали з дому о 5-ій годині ранку, я провів їх до воріт, ми попрощалися. За якихось 15 хвилин мама зателефонувала і запитала, якою дорогою краще об’їжджати Хоростків, бо там тривають ремонтні роботи. Це була наша остання розмова… У санаторії їх мали поселити з 13-ої до 15-ої години, відповідно було достатньо часу, бо більшу частину дороги вони вже проїхали. Після аварії батька забрали до тамтешньої лікарні, він попросив у когось телефон і набрав до мене, сказав про аварію, але не зізнавався, що мами вже нема… Коли ми з сестрою та знайомим поспішали туди, до мене зателефонував правоохоронець і повідомив про все… На місці аварії ми не були, приїхали в лікарню і забрали батька до Гусятинської районної лікарні. У нього відкриті переломи руки, травма голови, забої по всьому тілі, та добре, що нема загрози життю. Після дев’ятого дня хочемо з рідними поїхати на місце загибелі мами, покласти квіти, помолитися…

— Лікарі складали руку чоловікові нашої медсестри Ольги Веселовської, нині продовжують його лікування. Дуже шкода, що так сталося… — зітхає колега загиблої Лілія Гладій. — Ольга працювала в районній лікарні близько 20 років. Завжди була позитивною, енергійною, життєрадісною, ми часто дивувалися, як вона встигає зробити стільки справ, всюди встигнути, всім допомогти. Навіть якщо у неї була якась важкість на душі, ніхто ніколи не знав про це — з усмішкою вміла долати труднощі, в усьому знаходила позитив, не боялася жодної роботи, ніколи не скаржилася і не нарікала. Ольга була професійною медсестрою, закінчила курси масажистів, бувало, навіть породіллі кликали її зробити масаж — все їй вдавалося. Спершу вона працювала медсестрою у гінекологічному відділенні, а згодом — в об’єднаному відділенні гінекології і травматології. Була надійною колегою і просто чудовою людиною — завжди щиро радила, підказувала, допомагала. У вільний час ще й пекла пляцки людям на весілля… Востаннє ми з нею бачилися за три дні до нещастя — я тоді щось нездужала, приїхала до лікарні, Оля була на чергуванні, тож підключила мені систему, сиділа поруч, жартувала, підбадьорювала. Ввечері зателефонувала і поцікавилася моїм самопочуттям. Такою турботливою була Оля… Поспішала жити, любила життя і людей…