На початку XX століття, розповідав історик, китайці підняли проти експансії європейців повстання боксерів, коли прямо на вулицях вирізали непроханих гостей. Щоб його пригасити, європейські країни відрядили у Південно-Китайське море свої флоти. У тому числі зробила це і Австро-Угорська імперія. Саме тоді в Китаї (а згодом — і в Японії) побував перший тернополянин, уродженець с. Стриївки Збаразького повіту Орест Зарицький — головний санітарний лікар адміралтейства імперського флоту. Це було найвище звання, яке міг отримати лікар на Австро-Угорському флоті. Під час війни воно прирівнювалось до віце-адмірала.

— Я довго не міг зрозуміти, — каже історик, — чому на флоті Австро-Угорщини працювало лікарями так багато галичан. Як з’ясувалось, через брак медиків на флоті імперія виділяла стипендії на навчання тим, хто готовий був служити на кораблях. От галичани і сповна використовували цю нагоду здобути медичний фах. Певний час вони служили на флоті, а потім працювали лікарями.

Батько Ореста Зарицького багато років був греко-католицьким парохом у Стриївці, хоча село про це забуло. А похований він в селі Нище Зборівського району. Сім’ї у нього не було, житла власного не мав. Тож після розформування австро-угорського флоту повернувся на рідну землю і поселився у сестри на Зборівщині, чоловік якої був парохом. Могила теж тривалий час була забута. Кілька років тому її відшукали і почепили на ній табличку. Було б добре спорудити і пам’ятник. Дуже важливо, щоб пам’ять про таких неординарних людей зберігалась, зазначив історик.

А ще Сергій Ткачов зізнався, що збирає матеріали про українців-військових, незалежно від того, в якій армії вони служили. Серед таких яскравих імен — генерал-лейтенант, герой Порт-Артура Роман Ізидорович Кондратенко. Наприкінці XIX століття на далекосхідний Зелений Клин усіма правдами і неправдами було переселено сто тисяч українців. Їм обіцяли стільки землі, скільки захочуть — і колишні козаки їхали за нею на край Російської імперії. Багато з них потім служили у Російському флоті.

Майбутній легендарний генерал Роман Кондратенко народився у сім’ї державних селян (уже не кріпаків, але й ще не вільних). Його батькові за героїзм у Кримській війні було даровано дворянський титул. Це давало можливість його дітям навчатись безкоштовно у військових училищах. Так став військовим Роман Кондратенко. Коли почалась російсько-японська війна, він очолив оборону Порт-Артура. І при цьому проявив неабияку винахідливість. Першим пропустив через колючий дріт на першій лінії оборони струм високої напруги. Додумався котити вниз на противника морські міни, пристосував морські батареї стріляти на суші. У щілинах дотів встановив кулемети, яких японці ще не мали.

Росіяни готові були здати Порт-Артур японцям. Але генерал Кондратенко обороняв його до останнього подиху. Він загинув трагічно: у каземат, де перебував його штаб, потрапив снаряд. На тому місці японці поставили пам’ятник відважному генералові, а тіло його, як скінчилася війна, на прохання царя, віддали росіянам. Прах доставили в Петербург, де з почестями поховали. Там поставили йому пам’ятник.

Погруддя генералові Кондратенку встановлено і в Білорусі, на території тодішнього кадетського корпусу, де вчився Роман Кондратенко. А Україна його забула, ніби він і не був її сином. Сергій Ткачов вважає, що це несправедливо, таких людей треба пам’ятати і вшановувати.

Ще один цікавий історичний факт ми почули того вечора. Супротивником Кондратенка був японський адмірал Ногі. Він зайняв неприступний Порт-Артур, але якою ціною: на підступах до нього полягло сто тисяч японців. Така кількість жертв не давала адміралу спокійно спати, і він просив у імператора дозволу заподіяти собі смерть. Імператор відповів: поки він живий — цьому не бувати! Адмірал підкорився, але наступного дня після смерті імператора Ногі та його дружина заподіяли собі харакірі…

Любителям історії Сергій Ткачов запропонував того вечора подивитись японський фільм «Порт-Артур: висота 2003», знятий ще у вісімдесятих роках минулого століття. Є ще російський фільм про оборону Порт-Артура, сказав він, але там розставлені інші акценти. Японський хоч, можливо, і не є кіношедевром, але чітко дотримується хронології подій та правди історії. У ньому, зокрема, детально висвітлено, як генерал-лейтенант Роман Кондратенко організував оборону фортеці. До її вершини, казали тоді, міг хіба що птах безперешкодно долетіти, але не солдат ворожий піднятись. Але навіть якби таке й сталось, генерал-українець підготував останній «гостинець» ворогові: дно глибокого рову перед власне фортецею щирилось густими гострими палями, яких не оминути, не перестрибнути, не обійти…

Проте одразу після смерті Кондратенка генерал Стессель здав Порт-Артур японцям. Після війни його за це судили. При обороні фортеці загинуло дуже багато українців із Зеленого Клину. Водночас чимало з них стали повними Георгіївськими кавалерами. Серед них виявився навіть один єврей, який дивом вижив…

Галина САДОВСЬКА

На фото: морський старший штабний лікар 1 класу доктор Орест ЗАРИЦЬКИЙ (1916 р.) та генерал-лейтенант Роман КОНДРАТЕНКО.