Україна по праву може славитися своєю історичною спадщиною, яка по собі залишила шедеври архітектури минувшини – казкові замки, величезні палаци та непорушні фортеці. Більша частина із них – на Тернопільщині. 

Збаразький замок

Перший Збаразький замок звів 1393 року князь Дмитро-Корибут на Княжій горі в нинішньому приміському селі Старий Збараж. Але історія руйнацій і перебудов у цього замку дуже довга через постійні війни, зміни власників тощо.

Замок мав одну з найміцнішх фортець. Так, улітку 1649 року коронне військо, укріпившись у таборі біля замку, витримало тривалу облогу козацько-селянського війська під проводом Б. Хмельницького і його союзників-татар.

Замок квадратний у плані, оточений з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складалися з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок.

На території також є палац – двоповерховий, кам’яний, потинькований, з характерними для ренесансу спрощеними формами. Головний вхід до будівлі підкреслює балкон на кам’яних консолях. Наріжні кути споруди прикрашені рустом.

В’їзна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу. П’ятигранні бастіони збереглись частково — на висоту куртини. В кожному з них були тунелі, що сполучали їх з казематами і замковим подвір’ям.

У повоєнний період в замку містилися карцери НКВС, де знищено десятки людей, тіла яких скидали до криниці на подвір’ї замку та заливали бетоном.

У середині XIX ст. тут працював цукровий завод, під керівництвом генерала Бема. За часів нової незалежності України, з 1994 року в палаці Збаразького замку розмістився  краєзнавчий музей.

Скалатський замок

Містечко відоме з 1564 року. Замок зведено коштом Кшиштофа Віхровського гербу Помян у 1630 році. Кути замку були зміцнені 4 вежами. Як твердять місцеві краєзнавці, підземні ходи від замку тягнуться до містечка Гримайлів.

Замок постраждав під час Хмельниччини (1648–1651).

Наприкінці 17 століття замок відновив новий власник Ян Фірлей і використовував як власне помешкання.

Після Другої світової війни територію замку використовували для господарських потреб міста. Тут також містився танцмайданчик.

У 1960-і рр. проведено консервацію залишків замку. Відновлено кутові вежі. Поряд із замком відновлено колишній Маріяцький костел.

З 1988 р. Інститут «Укрзахідпроектреставрація» проводив обстеження пам’ятки, й 1990 року архітектори І. Андрушко, Любарт Ліщинський, Ю. Курець під керівництвом М. Гайди розробили ескізний проект реставрації та виведення замку з аварійного стану: покриття веж новою дахівкою, а оборонних мурів — ґонтом, розчищення стрільниць, а також відновлення опалювальної системи оборонних веж.

Станом на 2000-і роки стіни замку відновлені на висоту зросту людини. Вежі відновлені до дахів, вкриті черепицею.

Існують плани перетворення однієї з веж замку на музей (уже зібрано понад сотню експонатів), а другої — на готель.

Ягільницький замок

Родинне гніздо Лянцкоронських — Ягільницький замок збудували у 1630 році в селі Ягільниця на річці Черкаска за наказом польного коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського. Частину споруд добудовано у XVIII–XIX століттях, одну будівлю — в ХХ ст.

Фортеця замку належала до найкращих і найміцніших на Поділлі.

У XIX ст. австрійська влада здійснила перебудову споруди і облаштувала там тютюнову фабрику, яку за радянської влади замінив тютюново-ферментаційний завод. За часів незалежності він став приватним, відтак почав потроху занепадати.

Зараз Ягільницький замок розташований не у Ягільниці, а сусідньому селі Нагір’янці, яке утворили, розділивши старе місто по річці Черкасці. Давня фортеця стоїть на високому пагорбі над річкою, з яким пов’язана вся її історія. Твердиня збереглася досить добре: височіють мури з гладкого тесаного каменю над Черкаскою, стоять старі будинки з дерев’яними сходами і склепінчастими стелями. До льохів Ягільницької фортеці можна потрапити кам’яними сходами, але вони відкриті лише частково: входи у довгі ходи стоять замуровані. Надворі замок оточує тераса, з якої відкриваються краєвиди на розташовану в долині Ягільницю і сусідній ліс.

Одна з історій розповідає, що фортецю з лісом сполучає таємне підземелля, яким могли рятуватися оборонці. Жоден із нападників так і не зміг знайти шлях до нього, і 1648 року замок витримав облогу козаків Богдана Хмельницького, а в 1655 році його здобули тільки через зраду в рядах захисників. Втім, підземелля, як розповідають місцеві мешканці, збереглися досі і в часи Другої світової війни в них переховувалися вояки УПА.

Цікавою є також історія роду-засновника фортеці, який відомий з XIV століття. Усі чоловіки Лянцкоронські займали поважні посади у Речі Посполитій: були гетьманами, генералами, воєводами, старостами і єпископами. Так, фундатор замку Станіслав Лянцкоронський відзначився у багатьох битвах, був воєводою брацлавським, руським, польним коронним гетьманом, воював проти козаків гетьмана Хмельницького на Вінниччині, де його переміг полковник Іван Богун.

Неординарною була графиня Кароліна Лянцкоронська, донька Кароля Лянцкоронського,[1] яку гітлерівці засудили до смертної кари. Але вона врятувалася, вступила до польської армії, пізніше стала меценатом, постійно жила в Римі. За її допомогою відновили костел у Ягільниці. Жителі Нагірянки розповідають, що К. Лянцкоронська мала намір відновити замок, але зробити це завадила смерть.

Язловецький замок

Пережив багато періодів перебудов. Побудований як казематне зміцнення нижнього замку, фланковане двома кутовими бастіонами, в період 1644—1659 рр. У 1747 р. будівля реконструйована, добудована двома бічними крилами, увібравши в себе оборонні стіни нижнього замку, і перетворена в палац. Він збудований з каменю і цегли, має подібний вигляд. Великий парадний двір-курдонер розкривається у бік замку і з’єднується наскрізним проїздом з парком.

Джерело: Укрінформ