Тернополянка поїхала до Канади, лишивши вдома хворого 8-річного сина та чоловіка, який нещодавно повернувся з війни.

Після служби в зоні АТО чоловік повернувся додому, перевівся в іншу службу. Важко було відновитися після страшних боїв на передовій: прокидався вночі, боявся найменшого звуку, іноді «накривало»… Влітку минулого року мав відпустку, поїхав з сином до санаторію. Повернувся, а дружина саме зібралася до Києва по візу, мовляв, для роботи потрібно відкрити.

— Провів до потяга, просив бути обережною в дорозі, поцілував на прощання і… більше вона не повернулася, — сумно зітхає тернополянин. — Не було її день, другий, третій, четвертий — я місця собі не знаходив, подав у розшук. Аж потім її рідні зізналися, що вона виїхала до Канади. До нас не телефонувала, згодом почала виставляти в соціальних мережах фотографії з іншим чоловіком. Це був великий удар для мене та для сина… Чому так зробила?! Думаю, все потроху вплинуло. Мала нормального чоловіка, а тут став ворогом народу, потім повернувся в сім’ю зі своєю війною… За кордон її заманили друзі, розповідаючи про «золоті гори», а тут у нас — кімнатка в гуртожитку. Дружина «заочно» розлучилася зі мною. Це було нікчемне розлучення, бо у позовній заяві написала, що маємо на вихованні неповнолітню дитину, проте не вказала найголовнішого — що хлопчик з особливими потребами. За два засідання суд розлучив нас без присутності позивача, без призначення місця проживання дитини. Згодом я переоформив на себе опікунство над сином та отримав рішення суду щодо його проживання зі мною. Доглядаю за ним, готую, прибираю, відвідуємо різні культурні заходи.

Тривалий час між мною та дружиною тривала «війна» між континентами, тепер уже спілкуємось через інтернет. «Дивись, який гарний у нас син!» — підписую фото. Я б хотів, щоб вона повернулася, син теж хоче. «Мамо, прилітай!» — просить. «Прилечу!» — обіцяє, але чи виконає? Дружина утекла від цієї життєвої ситуації, їй не вистачило сил витримати труднощі, а я не зміг нічого вдіяти, аби захистити її від проблем… Війна в країні зачепила нашу сім’ю, і ми, на жаль, не змогли вистояти… Та шлях від війни завжди до миру. Вірю в це!

Джерело: Нова Тернопільська Газета