«Я хотіла жити… Мамо, я так сильно хотіла жити!..»

29 жовтня 2016 року минуло 40 днів відтоді, як пішла із життя юна кременчанка Олександра Кир’янчук.

20 вересня 2016 року Кременеччину сколихнула страшна звістка – у Тернопільській обласній лікарні померла молода дівчина Олександра Кир’янчук із міста Кременець… Останні дні свого життя Саша провела у реанімаційному відділенні обласної лікарні, так і не опритомнівши…

Валентина Процик написала зворушливі рядки в пам’ ять про дівчину:

«Ця дівчина неначе квіточка ще не розквітла, а вже зав’янула. Невимовний сум охоплює рідних та близьких Саші. Неможливо передати того, що відчувають зараз її батьки. Доньки немає… Як змиритися з тим, що дитина померла?! Чому ти так рано покинула нас?! Де нам знайти сили жити далі?! Щоразу мати з батьком приходять на могилу до своєї донечки, до свого сонечка, свого дива. Приносять квіти, адже їх так любила Олександра.

Тихого осіннього вечора на могилу прийшов Янгол. Босоніж тихо йшов по опалому листі, довге волосся, біле плаття, кришталеві крила. Янгол зупинився біля могили і заплакав, узявши до рук світлину дівчини. «На ній я така щаслива» – тихо мовив він. Попереду в Саші було усе життя, сповнене радостей, успіхів та перемог. «Я хотіла співати, дарувати людям радість, я хотіла жити, мамо, я так сильно хотіла жити!» – прошепотів Янгол та заплакав, сльози падали на пелюстки квітів, які від перших заморозків уже зів’яли, але квіти почали оживати. Саша ніжно доторкнулася до них та поцілувала. І на усіх букетах, де були бутони почали розцвітати троянди, прекрасні червоні троянди.

З самого ранку на могилу до доньки прямувала мама. Тихо присівши, вона заплакала. «Ти не плач, матусю, кохана нене, не плач, своїми слізьми ти розриваєш мою душу і від цього мені стає ще важче. Змирись, зрозумій матусю, так мало бути. Моя свічечка на цьому світі вже погасла, але вона ніколи не згасне на небі. Я з Богом, матусю! Рідненька моя, найдорожча, коли ти побачиш у своєму віконці сонце, знай: це я до Тебе зазирнула і зігріла своїм теплом! Коли навесні побачиш квіти , знай : я дарую їх Тобі! Матусю, коли Ти почуєш, як співає соловейко, визирни: це я співаю для Тебе. Я співатиму пісню про найдорожчу у світі людину, про Тебе, Матусю!..»