Наприкінці 80-х розповідали, шо в 10-ій школі (один з небагатьох російськомовних навчальних закладів у Тернополі того часу) завівся оригінал, який на перервах влаштовує хеві-металічні шоу.

Автор фото Тарас Циклиняк

На той період у місті нічого особливо цікавого не відбувалось, то ж ми теж вирішили зкипіти з уроків і подивитись, шо за “крєндєль такий у москалів завівся”… Ми (я і кілька моїх корєфанів) зайшли у вестибюль якраз з дзвінком на велику перерву і виявили біля заґратованої клітки шкільного гардеробу чималу юрму „спудеїв”. Я почав пробиватися у перші ряди, щоб побачити закритого на колодку у клітці гардероба майже двометрового гобліна. Коричнева, на два розміри менша, лоховська форма (хто пам’ятає була ще й покручена синя – в такій ходили московські школярі і тогочасна „золотая молодьож”); довгі, майже до колін, руки з зашміреними дочорна манжетами колись світлої сорочки; совкові армійські черевики 45-го розміру, розбиті ущент; вкрите по-дорослому жорсткою рослинністю обличчя з легким калмицьким „відливом” і глибоко посадженими очима. Справжній Франкенштейн…

Гоблін згрібав гамузом пальта і кидав їх на бетонну підлогу гардеробної клітки. Уже були очищені вішаки 5 „А” і 4 „В” класів, а під ногами у нього утворився м’який палас з дитячих курточок та шубок. Із зацікавленої юрми час від часу хтось підбадьорював його вигуками „Давай, Паша! Та пой уже, Звєрьогін!”, на що гоблін нахабно відповідав:

– Щас, щас, только польта пооткидываю. Чьё пальто? Ничьё пальто! Пошло в жопу, пальто…

По сходах в напрямку юрби збігла огрядна жіночка передпенсійного віку, судячи з мохерового светрика на ґудзиках – типова класна керівничка, заслужений гуманітарій із тридцятирічним педагогічним стажем. Розштовхавши глядачів, вона протиснулася до гардеробної арматури і заголосила (видно було, що їй не вперше доводиться втихомирювати Звєрьогіна і при кожному такому випадку вона мимоволі впадала в істерику):

– Паша! Прекрати паясничать! Выходи оттуда, пока я за заучем не сходила! – пищала гуманітарій.

– Варвара Николаевна, не мешайте людям встречаться с прекрасным! У меня ключей от колодки нету… Следующая песня из альбома группы… – Варвара Миколаївна перервала Звєрьогіна на півслові:

– У тебя сейчас русская литература. Лучше бы Пушкина пошёл повторил…

– Да Онегин сосёт у “Металлики” – відрізав Паша і червона від безсилої люті вчителька кудись побігла.

– Так, у нас ещё семь минут, пока не придёт зауч с ключами. Короче, песня “Кукловод” из одноимённого альбома группы “Металлика”… – діловито підсумував Звєрьогін і розпочав свій виступ:

– Джі-джі-джі, джі-джі-джі, ту-ду-тах, ту-ду-тах… – Паша намагався в режимі акапело повністю передати усі інструменти, які використала „Металліка” при записі пісні „Мастер оф паппетс”, включаючи бас-гітару та барабани. В руках Звєрьогіна звідкись з’явилася швабра, яка слугувала йому за гітару і мікрофон одночасно, залежно від фрагменту композиції. Паша кидався на ґрати, показував аудиторії „факи”, верещав текст пісні просто в обличчя глядачам, обпльовуючи їх слиною, потім (під час „соляка”) почав лазити по підвісним гардеробним вішакам і врешті-решт засіпався у конвульсіях на заздалегідь постелених пальтах молодших школярів. Крик стояв неймовірний, я переживав культурний і естетичний шок.

Ніхто не зчувся, як все це раптово скінчилось. Крізь юрбу до зачиненої колодки на гардеробі проштовхався якийсь „чувак” у супроводі двох комсомольців. Він відкрив колодку і коротко кивнув старшокласникам:

– Забирайте этого придурка ко мне в кабинет!

Звєрьогіна швидко скрутили і потягнули повз нас по коридору. Бранець звивався у руках, репетуючи:

– А, суки, убью! А тебе рыжий вообще дыню размажу после уроков… А-а-а, пустите!

Отут я вперше і почув: – Блин… Вот ведь зверь какой!

Ще одна легенда

З шкільних років Звєрьога дійшла до нас ще одна легенда. Романтична, я б сказав, враховуючи колорит нашого персонажа. Паша у випускному класі вперше закохався. Об’єктом його пристрасті стала субтильна євреєчка на прізвище Бурлє – симпатична, але і гонорова, як усе їхнє плем’я. Звєрьогін довго соромився своїх почуттів, боявся підійти до неї, поки більш досвідчені однокласники не надоумили його підійти і освідчитись семітській красуні. Мовляв, купиш квіточки якісь, підійдеш, скажеш „так і так, ти мені подобаєшся, я хочу з тобою зустрічатись” ото й усі справи…

Важко уявити собі Звєрьога з букетом квітів, але було і таке. Очевидці розповідають, шо Паша в парадному костюмі і з тюльпаном, загорнутим в газету підійшов до Бурлє. Переминаючись з ноги на ногу протягнув їй цей букет зі словами:

– Привет, Бурле! Ты мне очень нравишься, как женщина. Будешь со мной встречаться?..

Бурлє спочатку оторопіла, а потім ґонор таки взяв у ній верх і вона на весь шкільний двір почала кепкувати з Звєрьога:

– Встречаться? С тобой? – в’їдливо пищала зверхня єврейська красуня. – А ты на себя в зеркало смотрел? Да кто ты вообще такой?

– Кто-кто? Стоматолог! – сказав Паша і одним махом вибив Бурлє два передніх зуба.

Заюшена кривавицею Бурлє з плачем побігла додому, а Звєрьог пішов з пацанами пити пиво. Можливо, Звєрьогін уже б тоді сів за ґрати, якби не дивне везіння, що супроводжує його майже все життя. Спочатку Бурлє-батько був подав заяву в „мєнтуру” про побиття своєї донечки, але потім забрав і весь скандал закінчився нічим. Виявилось, що усе їх сімейство збиралося незабаром виїхати до Ізраїлю, а слідство і суд над Звєрьогом могли б відтермінувати цю, варту молитви ребе, подію. Крім того, Бурлє-батьку здалося, що вибиті передні зуби дочки будуть йому додатковим бонусом при репатріації: „Ось дочка моя – жертва погромів!”

Наступна зустріч

В наступний раз я зустрівся з Звєрьогом уже через 5-6 років, коли ми обидва займалися музикою. Доводилось брати участь в багатьох спільних концертах, на одних фестивалях грати. Паша був вокалістом трешово-дезової банди „Крешер” і кожен ранок наших гастролів починався з його летючого запитання:

– Слышь, а есть чё-та поэтосамить? – потім усі пили і Звєрьог починав буянити (майже як колись в шкільному гардеробі).

Взагалі, він був непоганим хлопцем – чудово знав англійську і в цивільному житті був вчителем в школі – діти його боялись, але поважали; писав злі епіграмки на друзів на кшталт цієї:

Глупый Птица робко прячет

Тело тощее в кальсонах,

Демонстрируя при этом

Ног уродливую кривость…

За це його всі любили і наливали

Буянив в електричках

Одного разу, повертаючись з концерту у Львові, як завжди пересуваючись на бровах Звєрьогу не сподобався якийсь військовий – лейтенант у синій льотчицькій формі. Точніше, Звєрьогін сп’яну прийняв його за міліціонера.

Не довго думаючи, Паша вхопив „літьоху” за „жбари” і вивалив його головою вікно у вагоні. Поки друзі його відтягували, Звєрьог намагався викинути нещасного молодого льотчика з електрички і волав:

– На, ментяра, получай, дыхни воздуха свободы! Дыхни, сука!

Як не дивно, але і цього разу йому пощастило. Коли, Звєрьог очуняв і осягнув усі масштаби скоєного, то зміг зібратися з духом і поговорити по душах з постраждалим лейтенантом, розповісти йому свою жалісливу історію спілкування з міліцією. Льотчика вона так вразила, що він не став висловлювати якихось претензій до Звєрьогіна і останній обійшовся невеличким штрафом за вибите у вагоні шкло…

Тюремне ув’язнення

Найдовше тюремне ув’язнення, яке було у житті Звєрьога тривало цілих 15 діб. Все знову заколотилося в електричці.

П’яний Паша познайомився в потязі з якимось пацанчиком, розкрутив його на душевну бесіду, дві пляшки горілки і „закусь”. Через годину вони вже були найліпшими колєгами. Звєрьог дізнався, шо в пацанчіка є поламаний газовий пістолет, який він возить з собою для понту. Паша не був би собою, якби він тут же не випросив зброю. Він швидко освоївся і, вимахуючи пістолетом, пішов вагонами збирати „десятинний” податок (мамка, яйко-млеко давай, есть чьота поетосаміть?). Зібрав чимало і, рухаючись у напрямку до кабіни машиніста, встиг так набамбуритись, шо пасажири навколо почали здаватись йому демонами.

Врешті-решт він добрався до рубки машиніста і почав гамселити пістолетом по зачинених дверях:

– Открывайте дверь! Это захват! Электричка едет в осаждённый Кабул. Если щас не откроете, я буду убивать заложников! По одному и по два! – репетував Звєрьог. Зрозуміло, що машиніст дверей не поспішав відкривати, а повідомив по рації кого слід.

Електричку затримали на станції Красне на півтори години, рівно стільки, скільки було потрібно, щоб втихомирити і зняти з потяга Пашу. І навіть тут йому пощастило – мєнти пошкодували дуріка і приписали йому 15 діб громадських робіт за дрібне хуліганство, а могли ж і тероризм припаяти…

Трагічний кінець

голові Паші Звєрьогіна знайшли пухлину. І довелося пройти йому усе пекло хіміо- та радіотерапії, від яких він облисів, набрав зайвої ваги і розлізся по швах. А на завершення ще й зробили операцію по видаленню пухлини. І враження таке, шо разом з тим шматочком мозку, вирізали з нього й усю його неспокійну душу, бо Звєрєв сьогодні достеменно змінився.

Покинув пити, одружився, взявся за голову і влаштувався на роботу. Музику ще не покинув, але багато хто був розчарований його останнім концертом – немає більше сукровиці правди у його піснях. І хоч лисий його череп прикрашає страшний шрам, уже нікому чомусь не моторошно, як раніше. Якийсь жаль за втраченою епохою…

Розділ останній і найсумніший

26 червня 2008 року пополудні, прототип Паші Звєрьога – Сергій (Ізвєрг) Здоровцев покинув цей світ назавжди.

Джерело, фото Тарас Циклиняк