Сестра Ліді Пайяппіллі зі згромадження сестер св. Йосифа де Сен-Марк проводила великопісні реколекції у храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Козові (Тернопільщина).
Історія цієї невеличкої на зріст молодої індійки вражає. Приїхавши 15 років тому вперше в Україну, сестра Ліді була неприємно здивована стилем життя нашої молоді, який разюче відрізнявся від того, що вона бачила у себе на батьківщині. Коротенькі спіднички, поцілунки прилюдях, ставлення до неї як до циганки-злодійки (оскільки кольором шкіри вона дійсно нагадувала циганку) сприяли тому, що Ліді абсолютно не сприйняла Україну. І отой стан її душі спричинив важку хворобу тіла – туберкульоз кісток. Після тривалого періоду невдалого лікування безпомічна, прикута до ліжка Ліді поїхала в Індію помирати, оскільки її єдиним бажанням було не бути похованою в Україні.
Переживаючи важкі тілесні муки, юна монахиня постійно спілкувалася з Богом, і Він дав їй зрозуміти, що саме негативні думки стали причиною такого важкого стану її тіла, і що, можливо, якби вона народилася в Україні, також би поводилася так, як українці. Ліді стверджує, що Бог дав їй повне зцілення, для того щоб вона повернулася в Україну і іншими очима подивилась на нашу землю. Разом із оздоровленням тіла сестра Ліді отримала особливу харизму молитви зцілення. Повернувшись в Україну із серцем, повним любові і вдячності, Ліді, як стверджує, не зустріла жодної недоброї людини. Вона розповідала пробезліч добрих людей, які зустрічались на її шляху. Заснувавши монастир згромадження св. Йосифа де Сен-Марк у с. Павшинона Закарпатті, Ліді остаточно вирішила залишитись в Україні, у цій країні добрих людей, і виконувати свою місію, дану їй Богом – лікувати душі і тіла українців. Ліді не вважає себе цілителем, вона є лише інструментом у руках Бога. А Бог зцілює тіло тільки в єдиний спосіб – лікуючи душу. Тому таким важливим для кожного з нас є очищення душі через Святі Тайни Сповіді та Євхаристії. Сестра Ліді закликала нас “вмивати” душу якомога частіше, не лише раз у рік перед Великоднем, адже немита душа така ж гидка, як і немите тіло, і саме бруд у душі спричинює хвороби тіла. Зрештою, тілесні страждання іноді даються Богом для того, щоб зрозуміти якісь важливі речі у нашому житті.
Конференція сестри Ліді, якою розпочались реколекції, була насправді особливою. Маленька жінка-іноземка з особливою манерою говорити заставляла сотні людей, що зібрались у храмі та на церковному подвір’ї, сміятись і плакати, співати й задумуватись, аналізувати і вірити. Майже двогодинне свідчення її зцілення пройшло на одномудиханні. Пізніше більше чотирьох годин сестра Ліді молилася над хворими. Черга до молитви була своєрідним іспитом на людяність, і майже всі його витримали, адже чекати довелось надворі протягом кількох годин. Доречі, цього дня, за прогнозами, увесь день мав іти проливний дощ. Але із неба не пролилось жодної краплинки! Чи не сам Господь допомагав сестрі у її місії, відвівши від людей випробування дощем, холодом і зайвим дратуванням? Сотні людей прийшли в суботу до Господа, який простягає зцілюючи руку через сестру Ліді. І важкохворі, і з вигляду здорові. У кожного свій біль, душевний чи тілесний. Люди відчували особливе тепло, що йшло від її рук, особливий проникливий погляд, багато плакали чи падали від її дотику (їх підтримували помічники-чоловіки). Вражало те, що навіть в кінці дня сестра виглядала бадьорою і посміхалася. Сестра Ліді стверджує, що зцілює не вона, а Господь, але, погодьтесь, навіть бути провідником Божої сили так довго і для стількох людей надзвичайно фізично виснажливо, протесестра своєї втоми не показувала, розуміючи важливість свого покликання.
Залишити відповідь