Про поїздку на Схід, волонтерську допомогу та шлях до бійців на передову розповів волонтер, голова ГО «Автомайдан Тернопіль» Дмитро Гайдуцький на своїй сторінці у соцмережі «Фейсбук». Чоловік поділився враженнями і тим, що найбільше здивувало, що додало сили і допомагає українським воїнам.

У нелегку дорогу Дмитро Гайдуцький вирушив разом з побратимами з Житомира – Олександром Сигизмундовичем та Олександром Олександровичем Таргонськими, з якими колись розпочинав волонтерську діяльність.

Відвідали бійців у Слов’янську, Бахмуті (Артемівськ), Рубіжне, Лисичанськ, Нижнє, Свєтличне, Оріхове-Донецьке, Кряківка, Трьохізбенка, Щастя, Червоний Жовтень, Новоайдар, Сєвєродонецьк, Краматорськ, Водяне.

На своїй сторінці у соцмережі Дмитро Гайдуцький пише: «На річці Сіверський Донець на одній з понтонних переправ чуть не втопили свого трудягу “пежо боксер”, і тільки завдяки досвіду Олександра Таргонського машина вискочила. Запам’яталась фраза воїна, який чергував біля переправи: “ДЕ БРОНЕПОЇЗД НЕ ПРОЛІЗЕ, ТО ВОЛОНТЕРИ ПРОПОВЗУТЬ!!!”. Такі слова додали наснаги нам».

Далі волонтер розповідає про те як заблукали не в лісі, коли пішли за грибами, а на війні. Пригадує воїна, який прибіг у тапочках подивитися на «живих волонтерів», бо ніколи їх не бачив. На запитання, чому він так взутий відповів, що берци по болоті страшно топтати: «Ми дали йому та ще декільком його побратимам кросівки, які нам передав з США наш побратим Андрій Синютка. Також хлопців потішили продуктами харчування від наших “невгамовних” друзів з смт. Микулинці та смт. Дружба та їх духовного наставника отця Василя. Фрази були такі: “оооо нічего себе!!! ето варєники??!!!”. Одразу чулося тверде українське – дякуємо!!!».

Також Дмитро Гайдуцький висловив подяку усім, хто долучився і допоміг продуктами, одягом, пальним, тощо: «Ми дякуємо вам люди що ви є!!! Хотілося, щоб ви відчули ті емоції на собі коли в закалених війною очах воїнів з’являються сльози – сльози вдячності і вони ваші!!! Відвідали ми також на передовій хлопців під Пісками, де практично ,поки ми були в них, не стихав грім гармат. Найбільше враження від поїздки залишилось від маленької 10-річної дівчинки з селища на передовій Водяне. В неї загинули батьки і недавно помер дідусь, залишилась з бабусею. Побратими наші Таргонські з Житомира привезли їй багато подарунків. Звичайно, що ми тернополяни, не залишились осторонь і залишили смаколики від себе та червоно-чорний прапор від щирих Бандерівців. Розповідати про дівчинку, якій бійці ЗСУ дали позивний “пуговка”, мотивуючи, що у всіх є позивний і в неї має бути, багато не буду, але її стійкість і сила духу мене на стільки вразила що я, волонтер, який бачив вже практично на війні все, був просто обеззброєний в момент… Вона пережила стільки за два роки, скільки дехто не бачив все своє життя! І вона посміхається і робить дуже красиві речі з пластиліну і з кольорового паперу, мріє про єдине – мир!».